Сестра

Багатьом колегам не треба пояснювати, що медсестра на чергуванні — це і няня, і офіціант, і сестра, і рідна мати, і «матір вашу…». Наш сьогоднішній пост – не звичний опис маніпуляції чи переліку документів. Це невигадана розповідь із реального життя.

Завзятий та оптимістичний хронометраж власного робочого часу, проведеного у відділенні на добовому чергуванні під назвою «Режим дня палатної медсестри».

Автор: © Ганна Мартинова

Отже, читаємо чим медсестра на чергуванні займається. 🙂

 8:00 Заступила на добу.

Ну з Богом!

Щоранку у нашому закладі починається однаково: хтось п'є чай, хтось «гладиться», А вої та Ксюша «малює обличчя», поруч Люся намагається повторити її подвиг. І тут входить старша медсестра... і живі позаздрили мертвим... «Що сидимо? Працювати!» Усіх сміливо по робочих місцях. Господи, як я люблю нашу лікарню!

8:30 Сніданок.

Працюємо офіціантками. Хворі вернуть ніс від булки з олією та каші. Вимагають шашлику, коньяку та жінок. У коридорі лежить бомж – треба годувати. Він відповідально роззявляє рота, наповнюючи коридор ароматом гнилих зубів. Самої їсти вже не хочеться.

9.00 Обхід.

Понеділок день важкий – загальний обхід, із завідувачем відділення. Шумним натовпом заходимо до палати. Лікар доповідає завідувачу про стан хворого, інші обговорюють вчорашній футбол. А я гарячково намагаюся зрозуміти, що мені записати? Чи то рахунок, з яким виграла наша команда, чи як перев'язувати хворого. Відчуваю ніжні погладжування по попі ... ніяких бажань, крім як, встромити ручку в око цьому лікарю не виникає. У черговій палаті лікар довго пояснює хворому як і чим його лікують, відповідає на всі його питання, закінчує бесіду, виходимо. Чуємо питання: "А хто це був?" Лікар повертається: «Апостол Петро!». Наступна палата – хворим не до нас, вони дивляться телевізор. В іншій всі сплять, у третій, через свою хворобу, взагалі ніяк не відреагували на нашу появу. Підсумки обходу: 3 операції, 10 рентгенів.

10.0 Подаємо хвору на операційну.

Бабуся-вага 120 кг. Медсестра-вага 50 кг. Самостійно перебратися на каталку бабуся відмовляється. Ну що ж, привіт радикуліт та геморой! Як я люблю свою роботу!

10.30 – 13.00 Працювала вантажником.

Нескінченна низка рентгенів. Завантажили на каталку – повезли до рентгену кабінет – вивантажили – чекаємо – завантажуємо назад – веземо у відділення – вивантажуємо. І так 10 разів! У проміжках прибіг чоловік однієї з хворих, приніс кексик зі словами: Підкріпіться, дівчатка! Ви ж розумієте навіщо?! І ми розуміємо, що нам належить підняти черговий центнер, щоб перестелити ліжко. Заходимо до палати, біля ліжка «центнера» натовп родичів, чоловік: «Розступитеся! Дівчата йдуть!» І ні в кого в думках немає нам допомогти! Шоу! Оплески не дочекалися!

13.30 Обід.

І знову я в ролі офіціантки. Дежа вю. Відкривається рот, коридор наповнюється смердючком. У 125 разів пояснюю хворим, що рябчиків з ананасами немає у лікарняному меню (котлета, пюре та борщ їх не влаштовують!)

14.00 Намагаємось поїсти самі.

Не виходить. Приходить відвідувачка, і зі словами: «Ах, ви їсте?! Їжте-їжте! Я почекаю!" продовжує стояти і дивитись нам у рот.

14.30 Спроба поїсти №2.

У чоловіка «центнера» обідня перерва, доводиться йти годувати його бабусю.

15:00 Спроба поїсти №3.

Не доля! Дзвонять із операційної, потрібно забирати хворого. Забрали. Лікарі на наше прохання допомогти нам, жінкам, перекласти хворого з каталки на ліжко, відповідають: «Ви не жінки – ви медсестри!». Чудово! Не здогадувалася про це раніше!

15.30 Надходить хворий.

15.35 "Пішла на х ...!"

15.40 Вимірюю йому тиск. Хоча є стійке бажання поставити сифонну клізму. Але тут я згадую, що незважаючи ні на що ми любимо своїх хворих! Тупо посміхаюся та йду все туди ж – на х…! Люблю свою роботу!

15.50 Роблю знеболювальне післяопераційному хворому.

Мене звинувачують у всіх смертних гріхах! Насамперед у тому, що в нього так сильно все болить. Виявляється винна я…

16:00 Алкогольний психоз.

Викликають до палати. Вміст судна на підлозі, зверху печиво та туалетний папір. Нас відвідали зелені чоловічки!

16.10 Вивозимо «психоз» у реанімацію.

Там спеціально навчені люди захистять нашого хворого від навали зелених чоловічків! Ух, ще одне врятоване життя!

16.30 Роздаємо градусники.

Жоден із хворих самостійно градусник струсити не може, струшую сама, у 24 палатах. Цікаво, вивих плечового суглоба швидко лікується? А то за 2 дні знову на роботу.

17.00 Нарешті вдається поїсти.

А то я вже почала лякати хворих на бурчання в животі. Шлунок відліп від хребта.

17.15 Пішла старша медсестра!

Перші 10 хвилин можемо повірити своєму щастю, та був ейфорія проходить, т.к. ми згадуємо, що роботи непочатий край.

17.30 Перевіряємо історію хвороби.

17.45 Вечеря.

Див. вище.

18:00 Починаємо робити вечірні антибіотики.

18.30 Знову надходження.

Іду «капати» хворого, щоб зрозуміти або так нажеру, або так погано, або сам по собі дурень

19.00 – 20.00 Час «тук-туків».

Кому тиск поміряти, кому окроп налити, кому прищик на попі зеленкою помазати. О-о-о! Один зайшов у сестринську помилуватися заходом сонця (з вікна його палати не видно).

20.10 Вечірні перев'язки, підготовка хворих до операції.

Поки голила хворому ногу, облапав усю. Набрид, довелося поставити на місце. Поголила половину лобка. Інтимна стрижка на згадку.

21.00 Нічні уколи.

Усі так хочуть снодійного, що декого доводиться будити (із серії «Хворий прокидайтесь, випийте снодійне»). Деякі просять знеболювальне як профілактика (а раптом заболить?).

21.30 Заспокоїлися!

21.50 Як би не так!

Чергове надходження. П'яненький хворий у ліричному настрої наполегливо запрошує поспілкуватися у його палаті. Лікар, побоюючись за нашу безпеку, переводить його до VIP-палати – коридору. У чоловіка пропадають усі бажання. Ангел небесний!

22.30 П'ємо чай.

Дякую доброї бабусі за половинку шоколадки.

23.00 Дзвінок чоловіка нагадує про те, що окрім роботи у мене, поки що, є сім'я.

00.00 Настала «Година дурня».

Це такий час, коли до людей доходить, що вони хворіють вже другу добу, біль, який почався вранці, так і не пройшов, що палець, який був порізаний тиждень тому в обід, нагноився цю хвилину і не годиною раніше. І ось двері нашої лікарні відчинені для всіх стражденних!

00.10 Надходження.

00.20 Надходження.

00.30 Надходження.

01.00 Господи, коли все це закінчиться?

01.30 Потроху починаємо заздрити дільничним медсестрам.

02.00 Все частіше відвідує думка піти на ринок торгувати оселедцем.

Контингент той же, зарплата більша, відповідальності ніякої!

02.30 Невже це все? Не вірю!

03.00 Правильно, що не вірила.

Дзвінок у сестринську. Хворий просить зайти до палати. Встаю, йду. Мене просять підняти запальничку, що впала (яблуко, серветку, газету). Це ніколи не закінчиться!

03.15. Телефонний дзвінок.

«А до вас не надходив чоловік у тілогрійці та з вудкою?!»

06.00 Відчиняються двері до сестринської.

Заходить хворий у трусах і просить .... Увага! .... СІЛЬ! О 6 ранку!

Без коментарів!

07:00 Ранкові антибіотики.

У кожній палаті вислуховую яка я наволоч, розбудила їх у таку рань, та ще й колю такі хворі уколи. Ранковий заряд бадьорості! Люблю своїх хворих!

08.00 УРА!

Прийшли наші рятівниці та нові жертви. Змінниці!

9.00 Вдома!

12.00 А вдома-а-а…

18.00 До-о-ома…

21.00 Скоріше б на роботу!

Джерело

Така ось чесна, неупереджена розповідь про будні медиків середньої ланки. Погодьтеся, з коханням написано? До своєї справи і всіх труднощів, з якими всі ми справляємося наскільки це в наших силах. Дай вам Бог терпіння та вірності професії – медична сестра!

Ще цікаве на сайті:

Коментарі (1)