Перша категорія медсестри (Особливості національної психіатрії, частина 3)
Після 30 з жінками часто відбуваються метаморфози. Коли все налагоджено, дітки підростають і життя, насамперед таке цікаве, і є вже перша категорія медсестрираптом виявляється сірою рутиною. Скрізь однаково! Завжди одне й те саме! Хочеться щось змінити, внести у повсякденність порив свіжого вітру! Добре було б народити ще дитину. Але на той час Наталі було вже нікому народжувати.
Навіть переїзд в інше місто, ще менший, ніж рідне, не врятував Наталю від емоційного ступору. Скоріше, навпаки, посилив сірість. І нова робота – не в хірургії, а – о жах! - У психіатрії - ну ніяких фарб у життя не додала.
З роботою у цьому затишному сонному містечку взагалі було складно. Толку, що у Наталії була перша категорія медсестри . «Ми Вас навіть санітаркою не візьмемо – немає ставок!» – відрізала начальниця відділу кадрів. А потім рідня подбала – ставка «знайшлася». Навіть не санітарна – сестринська.
«У психіатрії є ставка, – сказав доктор Чібісов, яка допомагає Наталі з працевлаштуванням, – з дурицями працюватимеш.
ХА-ГА-ГА! ХА-ГА-ГА!!!» «Ой…»
«Підеш у ту будівлю, до завідувача психлікарні, там залізні двері на замку, – продовжував Чібісов, – подзвониш у дзвінок, там санітар. Запитає хто. Скажеш: - тут лікар підвищив голос - я до Орлов-У-У-У! Від ЧібісовА-А-А-А!»
«Куди я потрапила?»
- думала Наталя, ридаючи і не звертаючи уваги на перехожих, що трапляються на вулиці. Насправді все виявилося набагато простіше та безпечніше, ніж лякав Чібісов. Орлов - завідувач психіатрії, чудова людина, прийняв Наталю по-діловому і цілком дружелюбно. Ну, Чибісов, загалом, теж добрий і чуйний. Жартівник просто. "З дурниками". "Хагага". Наталя швидко пройшла процедуру працевлаштування, і навіть вдалося зберегти стаж та категорію.
Працювати у психіатричному відділенні Наталя навчилася, як і всьому, за що бралася, досить швидко. Щоправда, люди трохи відрізнялися від мешканців її батьківщини – інтелігентних та згуртованих суворими умовами Півночі. Ну, нічого, тут також можна і жити, і працювати. Та й більшість колективу – сестри молоді, але з зелені. Доброзичливі та компанійські. Більшу частину часу.
І знову сірість. Та ще й змішана з ностальгією. Абсолютно нічого цікавого. Ні театру, ні чиїхось гастролей… Навіть виїхати кудись не виходить – зарплата тут, хоч і підвищена, але відрізняється від північної. Платять, щоправда, регулярно, без затримок це добре. І СЕС якась лояльна, не тиранить, як у нас. Тихе болото. Глухий кут.
(За матеріалами журналу "Старша медична сестра" ©)
